Читать онлайн «Бог завжди подорожує інкогніто» Лоран Гунель

Бог завжди подорожуе iнкогнiто
Лоран Гунель

Як не пропустити в життi тi можливостi, якi воно нам пропонуе? Знайти свое призначення й зробити реальнiстю найзаповiтнiшi та найсмiливiшi мрii? Шлях до самореалiзацii та самовдосконалення вiдкритий кожному, треба лише обрати вiрний напрямок. На вiдмiну вiд iнших книжок iз психологii саморозвитку, бестселер Лорана Гунеля не перелiк правил i вправ, а захоплива розповiдь про iсторiю життя паризького юнака, до якоi хочеться приеднатися! Повне iнтриги й пригод, це керiвництво з пошуку свого мiсця в життi, боротьби зi страхами й комплексами за особисте щастя та професiйний успiх! Поради й завдання, якi даватиме врятованому на межi вiдчаю Алану його таемничий наставник, – унiверсальна та ефективна методика розвитку особистостi вiд вiдомого психолога й письменника.

Лоран Гунель

Бог завжди подорожуе iнкогнiто

© S.N. Еditions Anne Carri?re, Paris, 2010

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2016

* * *

Жану-Клоду Гунелю (1932–2006)

Менi бракуе тебе, тату

Життя – то е ризик.

Якщо ти не ризикував – ти й не жив.

Саме ризик дае… присмак шампанського.

    Сестра Емманюель

1

Мене огортала тиха, м’яка нiч. Брала мене на руки й несла. Я вiдчував, як мое тiло розчиняеться в нiй i я нiби сам пливу в повiтрi.

Наступний крок…

Менi не було страшно. Геть зовсiм. Я не знав страху. Лише переймався, що останнiми днями той страх переслiдував моi думки й намагався втрутитися в них. А я не хотiв, аби вiн мене стримав i все зiпсував…

Іще крок…

Я очiкував почути метушливий гомiн мiста, але було напрочуд спокiйно. Не тихо, нi – саме спокiйно. Усi звуки, що долинали до мене, були тихими, вiддаленими, несли спокiй; а погляд губився в мерехтiннi нiчних лiхтарiв.

І знову крок…

Повiльно, дуже повiльно я просувався сталевою балкою, укритою тьмяною позолотою незвичного освiтлення. Цiеi ночi я злився в одне цiле з Ейфелевою вежею. Я iшов по золотавому металу й поволi вдихав нiжне вологе повiтря, i розлитi в ньому аромати дивували, вабили, п’янили.